5 років IBNS Ukraine: Як усе починалося та що далі? Інтерв’ю з Сергієм Трушиним
П’ять років тому Україна офіційно приєдналася до великої родини Міжнародного товариства колекціонерів банкнот (IBNS). Це був сміливий крок, який відкрив українським боністам двері у світове співтовариство. Як створювався український осередок IBNS? Які труднощі довелося подолати? Чи справдилися очікування? Ми поспілкувалися з Сергієм Трушиним, засновником та першим Президентом IBNS Ukraine, який поділився історією створення осередку, найбільшими здобутками та викликами, з якими зіткнулася команда за ці роки.
Повертаючись до моменту заснування: Що було головною мотивацією для створення українського осередку IBNS? Чи це була особиста місія, професійний виклик чи щось більше?
Ідея створити український осередок IBNS прийшла до мене завдяки досвіду спілкування з колекціонерами з різних країн. На той момент я був звичайним учасником товариства, але за 20 років встиг налагодити зв’язки та обмінювався банкнотами з колекціонерами з усього світу. Я бачив, наскільки дружні та відкриті люди, яких об’єднує спільний інтерес – обмін банкнотами, знаннями та можливостями для поповнення колекції. Мені хотілося познайомити українських колекціонерів із закордонними колегами і, водночас, показати Україну світові. IBNS дає таку можливість, а створення регіонального осередку – це найкращий спосіб вибудувати міцний міст між локальним співтовариством і міжнародним колекційним середовищем.
П’ять років тому Ви мали певне бачення розвитку осередку. Наскільки реальність відповідала очікуванням? Чи вдалося втілити задумане?
Коли український осередок IBNS тільки створювався, у товаристві було лише шестеро людей з України, включно зі мною. Цього було достатньо для реєстрації, але головним завданням стало залучення нових учасників. Важливо було, щоб люди вступали до IBNS свідомо, без тиску чи вмовлянь. Кожен новий учасник мав самостійно прийти до цього рішення. Тому осередок будувався як живе співтовариство, що пропонує цікаві заходи, дослідження у сфері боністики, можливість придбання банкнот за вигідними цінами, а головне – обмін знаннями та досвідом.
Однак реальність виявилася складнішою. Для багатьох українських колекціонерів членський внесок у IBNS у розмірі 32 євро став серйозним бар’єром. Щоб мотивувати людей, потрібно було запропонувати їм цінність, значно вищу за цю суму. Це вимагало щоденної, кропіткої роботи, спрямованої на створення довіри до осередку. Зростання кількості учасників відбувалося не так швидко, як мені хотілося, але за п’ять років під моїм керівництвом наша група зросла до 22 осіб. Я щиро вдячний кожному за довіру та вклад у розвиток нашого співтовариства IBNS.
Який момент або подія за ці роки дали Вам найбільше відчуття гордості за створений осередок? Що Ви вважаєте головним досягненням?
Головна цінність будь-якого співтовариства – це люди. Тому я намагався якнайчастіше організовувати офлайн-зустрічі, наповнюючи їх щирим ентузіазмом. Найчастіше ми збиралися під час Київського міжнародного зльоту колекціонерів: зустрічалися на заході, торгували, обмінювалися банкнотами, робили покупки. Ділилися радістю від вдалих угод, записували інтерв’ю, фотографувалися для журналу. Після цього продовжували спілкування у кафе чи ресторані, обговорюючи плани та ідеї. На одній із таких зустрічей я представив звіт про роботу осередку за рік – він був насичений різноманітними активностями. Ми регулярно проводили вікторини з призами, залучаючи колекціонерів до процесу та знайомлячи їх із IBNS через гру. Було особливо приємно вручати переможцям книги, журнали, банкноти – багато з них пізніше ставали частиною нашого товариства.
У 2023 році я був особливо гордий конкурсом «Найкраща пам’ятна банкнота». Завдяки зусиллям команди нам вдалося вивести його на міжнародний рівень. Перемогу здобула українська банкнота номіналом 20 гривень. Ми офіційно відвідали НБУ, вручивши їм диплом переможця. Це стало вершиною моїх очікувань і прикладом того, яких висот можна досягти, працюючи в єдиній команді.
Що було найбільш складним чи навіть розчаровуючим у процесі роботи? Були моменти, коли хотілося все залишити?
Найскладнішим випробуванням стало подолання особливостей менталітету українського суспільства. Багато людей з недовірою ставляться до нових ініціатив, побоюючись прихованих умов, нав’язаних зобов’язань або прямих продажів. Часто виникало питання: чи дійсно все буде чесно?
Однак у нас ніколи не було мети щось продавати чи збирати внески. Єдине, що нас рухало, – бажання створити співтовариство, засноване на довірі, дружній атмосфері та взаємодопомозі.
Ще один важливий аспект – знання та активне використання англійської мови. Цей навик значно розширює можливості в IBNS і відкриває нові шляхи до успіху. Я вважаю, що нам вдалося подолати ці труднощі та сформувати міцний колектив однодумців.
Чи змінилося Ваше бачення ролі українського осередку IBNS за ці роки?
Регіональний осередок IBNS – це наче вікно у світ, яке важливо завжди тримати відкритим. Ми зіткнулися з серйозними випробуваннями – пандемією та воєнним часом. Такі події неможливо було передбачити чи підготуватися до них. Проте ми гідно їх пережили, багато в чому завдяки підтримці колекціонерів з різних країн.
Як би Ви хотіли, щоб осередок розвивався далі?
Мені дуже хочеться, щоб наш осередок продовжував розвиватися – не лише кількісно, а й якісно. Особливо важливо залучати до співтовариства молодь. Їхня енергія, активність і нові ідеї здатні зробити його яскравішим і динамічнішим.
Я сподіваюся, що ініціативи, які я започаткував, продовжать розвиватися та зміцнювати вплив IBNS в Україні. І що завдяки цим проєктам дедалі більше людей захочуть приєднатися до нашого співтовариства.
На фото:
Сергій Трушин IBNS Life Member #259,
заснував український осередок IBNS в 2020 році,
нині займає посаду Директора 5 Регіону IBNS
